Творчі дні в Ірпені

Отакі бувають приємні знахідки на горищі — 10 номер журналу «Україна» за 1966 рік.

Перший номер журналу «Україна» вийшов друком у Києві в травні 1941

«Україна», популярний громадсько-політичний і літературно-мистецький ілюстрований тижневик (до червня 1963 двотижневик), виходить у Києві з травня 1941. До публіцистично-художнього видання залучені такі яскраві постаті української еліти, як Олександр Довженко, Василь Касіян, Павло Тичина, М. Мануїльський, Михайло Дерегус, Максим Рильський, Є. Патон, Юрій Смолич,Олександр Палладін та інші. З повоєнних 40-х і до кінця перебудовчих 80-х журнал — одне із найпопулярніших вітчизняних видань.

А на першій сторінці 10 номеру — стаття про Ірпінь під заголовком «Творчі дні в Ірпені».

Пропонуємо вашій увазі такий собі привіт з 60-х!

Друкуючи свої твори, письменники, як правило, зазначають, де і коли написано повість, роман, вірш, статтю. Дуже часто в отому останньому рядку значиться «Ірпінь». Ця назва повторюється не випадково: в Ірпені на мальовничому березі тихої річки привітно біліють корпуси Будинку творчості письменників.

Павло Григорович Тичина закінчував тут роботу над «Шаблею Котовського», Юрій Іванович Яновський написав «Дочку прокурора», над збіркою «Ластівки на сонці» працював Володимир Сосюра.

Скажемо одразу, що в години праці ми не наважимося турбувати письменників. Наші короткі бесіди з літераторами відбуваються під час обідньої перерви, в години відпочинку.

Олеся Гончара ми перестріли на алеї. Він саме збирався на лижну прогулянку, не запитання про те, над чим працює зараз, Олесь Терентійович відповів:

– Закінчую укладання п’ятитомника, який виходить у видавництві «Дніпро». Було чимало стилістичної роботи. Крім того, збираючись з думками перед з’їздом, читаю багато творів, прози, поезії, літературознавчих праць, хочу глибше збагнути сучасний літературний процес і перспективи розвитку нашої літератури. З’їзд відбудеться в квітні. Потім весна, літо, зустрічі з героями задуманого твору. Дуже жду того часу, тієї справді творчої пори.

– В Ірпені гарно думається, гарно пишеться, – мружачись від яскравого сонця, говорив Андрій Самійлович Малишко, – Над чим працюю? Закінчую книгу поезій.

Просимо добірку віршів з нового рукопису.

– З радістю.

Отже, шановні читачі, ближчим часом на сторінках журналу вас чекає нова творча зустріч з поетом Андрієм Малишком.

У поета Дмитра Павличка навіть за більярдним столом свій почерк. Але до більярдної він заходить, щоб відпочити. Робоче ж його місце – письмовий стіл.

Дмитро Павличко завершує новий великий цикл рубаїв, який пообіцяв дати до нашого «Фестивалю поетів України».

– Написав також передмову до збірки поезій несправедливо забутого і дуже своєрідного та цікавого поета Богдана Антонича, – закінчує він інтерв’ю.

Для маленької внучки Богдани Любомир Дмитро Дмитерко – поет, драматург, прозаїк і редактор журналу «Вітчизна» – просто дідусь. І вона, мабуть, єдина, яка не заважає працювати навіть тоді, коли владно вимагає від свого діда: «Гу-лять!».

Хто зна, чи не найкращі слова про долю майбутнього покоління народжуються у письменника саме в такі хвилини?

– Симпатично тут…

Ви вже здогадалися, що так міг сказати тільки Олександр Іванович Ковінька. Ви бачите, що він усміхається. Очевидно, щось смішне написав в цю хвилину.

– І взагалі, в Ірпені обстановку створюють. Відповідну. Творчу. Таку симпатичну, що я навіть у незвичному амплуа вирішив виступити: повість пишу.

Іван Антонович Цюпа гостинно запросив до своєї кімнати:

– Ось тут і працюю. Закінчено роботу над книгою «Юрій Коцюбинський». Це те, що на душі лежало. Хотів якнайповніше розказати про цю прекрасну людину. А що вийшло – те вже судити редакторам і читачам.

Поет Віктор Кочевський і перекладач Юрій Опанасович Саєнко сфотографувалися удвох: Юрій Опанасович на замовлення московського видавництва «Советский писатель» перекладає збірку харківського поета російською мовою.

Він – щирий друг і пропагандист української книги. Який промовистий один лише перелік назв творів, перекладених Ю. Саєнком, що вийшли чи виходять у світ ближчим часом «Напровесні» Павла Тичини, «Ольга» Я. Качури, «Вербівчани» А. Іщука (1 книга), «Білі хмари» О. Сизоненка.

В улюбленій віддавна кімнаті знову оселився Василь Кучер. Тут були написані всі його романи – «Чорноморці», «Кармалюк», «Прощай, море», «Трудна любов», «Намисто».

Він закінчив роботу над новим твором «Там, куди пішла любов».

Над новими поетичними, прозовими, драматичними творами, статтями, перекладами працюють в Ірпені: С. Олійник, М. Ушаков, О. Новицький, М. Шеремет, О. Дяченко, Ю. Мокрієв, С. Ковганюк, М. Далекий, А. Костенко, П. Колесник, В. Кашин.

Тиша і безгоміння в будиночках під зеленими соснами. Але в цій тиші щодня, щогодини народжуються нові образи, ті, з якими ви, друзі, стрінетеся на сторінках майбутніх книг.